/bucha 2022/

я бачив скривавлені мертві тіла, їх прострілені наскрізь потилиці
їх погляд смиренний, безвихідь в очах, опущені в землю обличчя
я знаю хто з ними цей жах учинив і залишив сліди на могилі цій
я тільки не знаю навіщо
боже, скажи — навіщо?

я бачив зруйноване дикою зграєю місто з фантомними болями
я чув крик згвалтованих ними жінок і німий шок малої дитини
мені будуть снитись хрести, що розкидані попід дубами й тополями
і я́к кожен з них після цього посміє назватись “людина”?

я чув сміх містян, яким зв’язують руки — душу не зв’яжеш мотузками
я чув їх спокійний приречений шепіт в якому звучало кохання
звучали прокльони батькам-алкоголікам і матерям-боягузкам
нащадки яких натискають курок
їх постріл звучить
останнім

і зграя йде далі і знову стріляє, розмахує гордо гвинтівками
шеврони з брудним триколором — ліцензія на різанину, а після — на сто самогону
я знаю, що білий — це біль, а червоний — це кров, що з мирян струмить цівками
синій — брудний океан із нена́́висті й страху
в якому самі і потонуть

і все стане добре — колись заживуть і задихають змучені кулями вулиці
повернуться люди, обіймуться люди, легені країни знову розквітнуть
я хочу, щоб діти це вчили, щоб діти це знали й ніколи ніким не забулися
жорстокість, злочинність та ницість росії
хоробрість та мужність
жовто-блакитна