ПІДВАЛЬНІ НОТАТКИ

Уночі прокидаєшся, стиха питаєш: "Де ми?" –
На підвальній поличці, де поруч вишневі джеми.
Сумно літо всміхається слоїком полуничним.
Запинаєшся коцом благеньким, бо більше нічим.
На колінах у мами – сусідська трирічна Ліза:
Вчить ляльок пакувати тривожні тугі валізи.
Віра кільчиться вперто, немов навесні картопля.
Знову снилось, що наші Лицáрі потвору топлять.
Як давно не було у степах так багато крові –
Гучно б'ються серця амарантові – бурякові.
У кутку – ніби кулі – дрібненька торішня морква.
Можна вийти нарешті: сирена, здається, змовкла.