/smoke/

дим виповзає із губ холодних
осідає в застуджених бронхах кімнати
жодних слів і думок навіть жодних
телефони на вібро
абсурду театр
зриває завісу сцена порожня
актори не вийшли п’ють у гримерці
годинник немов комендант безбожний
гучно крокує в армійських берцях
дим розтікається перед очима
повіки ховають реальність браковану
давай пригадаємо як нас учили
давай пригадаємо як нас виховували
пригадаємо все що в нас довго саджали
наші тіла — у саду дикі вишні
пригадаємо встромлені в спину ножі наче жала
пригадаємо як взагалі все так вийшло
чому вечорами лякаємось тіней
чому боїмося без світла спати
як стали з тобою ми саме тими
ким нас благали ніколи не стати
дим закрадається в наші ніздрі
сльози дражнять пекучою сіллю
я б десять хрестів взяв на плечі й поніс би
знати б що в мене ще є трохи сили
на сцені з’являється конферансьє
на пальцях показує йдемо на антракт
його німота — все що в нас є
чому в нас все сталося саме так?
дим пролітає свідомості призму
стелиться в звивинах снігом блідим
загублені серед сюрреалізму
все що в нас залишається — дим
комендант йде по п’ятому колу
сонце сходить над містом богів
ми вкотре мішаємо віскі та колу
напиваємось
градусом
втрачених днів