Голос надії

Так темно. Чекають матері:
даремна надія та чи ні?
Під землю сховалися вони
із дітьми, із дітьми, з батьками.
Підвали, громади у метро.
А десь там "Москва" іде на дно.
Хай темно - надія все одно
з-під землі, з-під землі лунає!

Але не можна зачиняти очі
від світу, від світла!
Хіба ти не бачиш, калина розквітла,
як Пташка співає, хіба ти не чуєш?
А хтось у підвалі ще досі ночує,
вже місяць ночує...

Калина. Червоная вона!
Єдина скривавлена земля
у співах вмира і ожива.
І душа, і душа оживає.
Світає! Чекають матері
Не знають, чи діти їх живі.
Із сталі - викОвані вони!
Позивний? Позивний Азовсталі...

Але не можна зачиняти очі
від світу, від правди!
І небо палає, і квітнуть троянди,
А серед вогню мати кличе героя,
чекає кохана живим із двобою...

Але не можна зачиняти очі від світу,
від світла.
Нарешті побачиш: калина розквітла!
Співа соловейко - нарешті почуєш,
дорогу додому нарешті відчуєш...
Додому прямуєш!