***

Я сама собі буду тепер отой грізний суддя.
Я сама собі кат і співачка хвалебних од.
Я сама собі ніжно зберу майбуття.
Вибір чуйний, він, наче на шиї клейнот.

Кобри тихо вилазять з-під долі шпарин.
Ніж у спину... Не так було просто, егеж?
Кров не л'ється. Тільки переливається крепдешин,
що у серці гасить діамантовий страх пожеж.

Темно-синьої сукні парадний велюр...
Інструмент, наче зірка на небі бринить.
Це рояль, моїх теплих світанків Амур.
Хай розкаже за мене про те, що у серці болить...

Що лютує у обіймах втомлених вітер новин і змін.
Все не буде таким, як до цього уже було...
Шовк, бавовна? Та ні, крепдешин...
Заплітаю у сукню, а може в павутину думок.

Відповзає від мене зміїного жала яд
І зростає, як квітка, нове відчуття весни.
Обіцяю. Три кроки вперед і ні кроку назад...
Хочу бачити добрі, наповнені світлом сни...
Анна Шпилевська